Яричевський Сильвестр Гнатович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Яричевський Сильвестр Гнатович
Сильвестр Яричевський, світлина 1898 р.

Сильвестр Яричевський, світлина 1898 р.
Народження 16 січня 1871(1871-01-16)
  Рогатин, Австро-Угорщина
Смерть 30 березня 1918(1918-03-30) (47 років)
  Серет
Поховання Серет
Національність укарїнець
Громадянство Австро-Угорщина
Alma mater Львівський університет
Мова творів українська
Рід діяльності письменник, педагог, громадський діяч

S:  Яричевський Сильвестр Гнатович у  Вікіджерелах

Сильве́стр Гна́тович Яриче́вський (16 січня 1871, Рогатин — 30 березня 1918, Серет) — український письменник, педагог і громадський діяч Буковини, родом з Рогатина; учитель гімназії у Перемишлі, Коломиї, Кіцмані і з 1909 в Сереті.


Життєпис[ред.ред. код]

Народився 16 січня 1871 року у містечку Рогатині (нинішня Івано-Франківщина) у родині кравця. Після закінчення початкової школи навчався в Бережанській гімназії, де разом із Богданом Лепким заснував літературно-мистецький гурток, девізом якого були слова Й.Гете «Більше світла!». 1891 року він почав друкувати в газетах і журналах свої поезії, вступив на філософський факультет Львівського університету, познайомився з Іваном Франком та Михайлом Павликом і став членом очолюваної ними радикальної партії. Бажаючи опанувати слов'янські мови, поет переходить до Віденського університету, де слухає лекції видатного вченого-славіста Ватрослава Ягича.

У Відні С. Яричевський розгортає активну творчу роботу — пише багато поезій, нарисів, оповідань, а також статей про мистецьке життя столиці. Велике значення для нього має дружба з Марком Черемшиною, Мелетієм Кічурою, листування з Осипом Маковеєм. Під час навчання брав участь у виданні альманаху «Січ», друкував свої поезії в газеті «Буковина», в журналах «Дзвінок», «Зоря», «Комар», «Науково-літературний вісник» та ін.

Після закінчення Віденського університету С. Яричевський отримує посаду викладача української мови і літератури в Перемишлянській гімназії, де пропрацював десять місяців. З Перемишля С. Яричевський переїздить до Коломийської гімназії. Йому важко було там працювати, бо вчителі, на чолі з директором поширювали антиукраїнські настрої, а це викликало бурхливу реакцію поета. Директор звільнив з посади неспокійного викладача.

Невдовзі С. Яричевський перебирається до Чернівців, де працює якийсь час у газеті «Буковина», а восени 1904 року влаштовується викладачем у Кіцманській гімназії. У Кіцмані з притаманною йому енергією С. Яричевський розгортає педагогічну, громадсько-культурну і творчу діяльність. Він керує хором товариства «Боян», організовує в селах Кіцманщини товариства «Січ», приятелює з письменницею Костянтиною Малицькою.

Сильвестр Яричевський працював у Кіцманській гімназії лише два роки. Бо її керівництво та цісарські функціонери дійшли висновку, що письменник негативно впливає на учнів, дає їм хибну політичну орієнтацію, і звільнили його з посади. Поет знову стає безробітним, але залишається у Кіцмані, де інтенсивно працює над своїми творами.

Аж 1909 року письменник з гіркою бідою отримує посаду викладача в гімназії південнобуковинського містечка Серет. Через кілька років мешканці містечка обирають його своїм бургомістром. Водночас він стає і директором гімназії.

Помер письменник 30 березня 1918 року в Сереті, де й похований.

Творчість[ред.ред. код]

Сильвестр Яричевський працював в українській літературі майже чверть століття і залишив після себе низку яскравих художніх творів та світле ім'я культурного діяча-патріота.

Ще під час навчання у Відні він зблизився зі словенською літературною молоддю, заприятелював з поетом Антоном Ашкерцом, глибоко вивчив творчість Франце Прешерна, переклав низку його поезій і написав літературно-критичний нарис про великого словенця. Вже пізніше, в період роботи в Перемишлі, С. Яричевський видав нарис «Франц Прешерн — найбільший словенський поет» і п'єсу-феєрію «Небесні співці», присвячену Тарасові Шевченку з нагоди 40-річчя від дня його смерті.

Коротке перебування письменника в Коломиї позитивно позначилося на його творчості. У 1903 році він видав там збірку поезій у прозі «Серце мовить». Продуктивним у творчості письменника також був період після звільнення з роботи у Кіцманській гімназії. С. Яричевський видає збірку новел «Між терням і цвітом» (1905), поетичні книги «Пестрі звуки» (1904), «Ангел-убійник» (1908), драматичні твори «Горемир» (1906), «Січ іде» (1907).

Під час проживання в Сереті С.Яричевський пише і видає драматичні твори «Княгиня Любов» (1912), «Початок кінця» (1913), готує до видання нову збірку віршів. Крім того, видає німецькою мовою працю про роль і значення мистецтва та естетики у вихованні учнів середньої школи.

Протягом усього життя Яричевського приваблювала могутня постать Т. Шевченка, про якого він друкує в чернівецькій газеті «Народний голос» 1911 року статті «Поклін столиці Буковини безсмертному Кобзареві» і «1861 — 1911 на Україні», у яких веде мову про геніального поета як виразника прагнень нашого народу до визволення з чужоземної неволі. З нагоди сторіччя від дня народження Т. Шевченка виступає перед населенням з доповіддю, у якій висвітлює його життєво-творчий шлях. Того ж року видає доповідь німецькою мовою під заголовком «Поет любові і протесту». Ця праця була значним внеском у справу популяризації нашого генія серед інших народів. Широка і вельми різноманітна перекладацька діяльність С. Яричевського. Він був добрим знавцем іноземних мов і прагнув збагатити українського читача творчими надбаннями письменників інших країн.

У поезіях, новелах, оповіданнях та нарисах С. Яричевський малює життя різних соціальних груп, простих людей різних національностей, збідніле селянство, доведене іноземними можновладцями до розпачу, міських робітників, які живуть у жахливих умовах і вмирають просто на вулиці.

В окремих творах С. Яричевський торкається трагічної долі українського письменника в суспільстві, яким управляють ненаситні загарбники українських земель.

У 1978 році в Бухаресті вийшов двотомник творів С. Яричевського (упорядкування, вступна стаття і примітки Магдалини Ласло-Куцюк). П'єса письменника «Лови на ловців» у 90-ті роки з успіхом ішла на сцені Чернівецького українського музично-драматичного театру ім. О.Кобилянської.

Бібліографія творів[ред.ред. код]

Збірки поезій:

  • «Серце мовить» (1903, поезії в прозі),
  • «Пестрі звуки» (1905),
  • «Ангел-убійник» (1908)

Збірки оповідань і новел:

  • «На хвилях життя» (1903),
  • «Між терням і цвітом» (1905), Циклу новел:
  • «Рогатинські оповідання»,
  • «Вірую»,
  • «З людського муравлиська», драми:
  • «Горемир» (1906),
  • «Січ іде» (1907),
  • «Княгиня Любов» (1912),
  • «Початок кінця» (1913),
  • «Лови на ловців» та інші.

Статті на педагогічні і літературні теми в українських і німецьких журналах, переклади з польської, словенської, німецької, російської літератур; розвідка про Тараса Шевченка «Поет любови і протесту» (1914). Твори Яричевського у двох томах перевидано в Бухаресті (1978) за редакцією М. Ласло-Куцюк.

Література[ред.ред. код]

Мережа[ред.ред. код]