Портал:Геологія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Розділ Вікіпедії: Геологія
Проект  |  Портал


редагувати
  Геологія
Карта геологічних провінцій світу
Океанічна кора
   0-20 Ma
   20-65 Ma
   >65 Ma
Континентальна кора
   Великі масиви інтрузивів
   Потоншана континентальна кора

Геоло́гія (від грец. γῆ — земля, і грец. λογος — наука) — комплекс наук про тверду оболонку Землі, історію її розвитку та процеси, що її створили.

Предмет геології

Геологія — це велика фундаментальна галузь науки. Вона об'єднує велику кількість наук.

Нижче перераховані розділи геології.

редагувати
 FA gold ukr.png Вибрана стаття
Crete topographic map-uk.svg

Острів Крит (грец. Νησί Κρήτη) — п'ятий за величиною острів у Середземному морі і найбільший острів Греції. Займає площу в 8 261 км² (разом із островами Гавдос і Діа — 8 336), протяжність берегової лінії — 1 046 кілометрів.

Острів розташований на відстані від Європи — 110 км, Азії — 175 і Африки — 300 км та омивається чотирма морями — Критським, Лівійським, Карпатоським та Міртійським. Столиця Криту — місто Іракліон.

На острові знаходяться залишки мінойської культури — найдавнішої європейської цивілізації, яка процвітала на Криті за тисячі років до нашої ери.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Геологічна термінологія

Осадонакопичення (рос. осадконакопление, англ. sedimentation; нім. Sedimentanhäufung f, Sedimentation f) –

Осадові породи. Середній тріас. Юта, США.

Осадонакопичення - процес взаємодії поверхневих геосфер Земліатмосфери, гідросфери і літосфери за участю різних організмів (біосфери), який веде до утворення осадів на поверхні суші, в ріках, озерах, морях, океанах.

Джерело енергії для процесу осадконакопичення – сонячна радіація, що трансформується на поверхні Землі і у водних басейнах в різні біологічні і геологічні процеси. Джерелом речовини для утворення осадів є продукти вивітрювання і перемиву порід суші, берегів водних басейнів, життєдіяльності організмів, вулканічних вивержень і матеріалу, що надходить із космосу..::::::::::::::::читати далі

редагувати
 High-contrast-camera-photo-2-blue.svg Вибране зображення
Глина у подрібненому вигляді.
редагувати
  Обрані магматичні гірські породи

Ліпарит (рос. липарит, англ. liparite, rhyolith; нім. Liparit m, Rhyolith m) –

Ліпарит
Палеоліпарит
  • 1) Кайнотипна магматична гірська порода, ефузивний аналог граніту, що складається переважно з санідину, плагіоклазу, кварцу та кремнієвої кислоти. Структура склоподібна чи прихованокристалічна. Осн. маса склувата або мікрофельзитова (результат девітрифікації скла), рідше сферолітова. Вулканічне скло від 50 до 100%. Л. – щільні, рідше пористі, кислі породи, зі склоподібною основною масою рожевого, білого, сірого, іноді зеленуватого, блакитнуватого або майже чорного кольору та порфіровими вкрапленнями кварцу, кислого плагіоклазу, калієвого польового шпату зрідка біотиту, піроксенів або рогової обманки. Сер. хім. склад за Делі (% мас.): SiO2 – 72, 80; ТіО2 – 0,33; Al2O3 – 13,49; Fe2O3 – 1,45; FeO – 0,88; MnO – 0,08; MgO – 0,38; CaO – 1,2; Na2О – 3,38; К2О – 4,46; Н2О – 1,47; Р2O5 – 0,08. До Л. відносять також вулканіти з вмістом SiO2 понад 73% мас. Л. складають вулканічні покриви, пласти, куполи, дайки тощо. Розповсюджені у всіх вулканічних районах світу. Використовуються для виробництва щебеню, як облицювальний камінь.::::::::::::::::читати далі
редагувати
  Обрані осадові гірські породи
Глини в пластах осадових порід.


Гли́на  (англ. clay, нім. Töne m pl)— пластична осадова гірська порода, що складається в основному з глинистих мінералів (каолініт, гідрослюди тощо). Тип глини виділяють за переважанням в ній того чи іншого глинистого мінералу. Глини становлять близько 50 % всіх осадових гірських порід земної кори.

Глини — землисті незцементовані гірські породи, утворені частинками розміром менше 0,01 мм переважно глинистих, а також інших мінералів, що здатні з водою утворювати пластичну тістоподібну масу, яка при висиханні зберігає надану форму, а після випалювання набирає твердість каменю і міцність.

За характером технологічних вимог промисловості серед глин виділяють чотири найважливіші групи: легкоплавкі, вогнетривкі та тугоплавкі; каоліни; адсорбційні (високодисперсні монтморилонітові).

Глина може бути білою, сірою, червоною, жовтою, блакитною або чорною. За розташуванням виділяють глину підстелення..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані метаморфічні гірські породи

Мармур (англ. marble, нім. Marmor) — карбонатна дрібно-, середньо- та крупнозерниста метаморфічна гірська порода, що утворилася внаслідок перекристалізації вапняку або доломіту.

В перекладі з грецької — мармур — сяючий камінь.

Складається головним чином з кальциту, іноді з домішками доломіту. Колір білий. Мармур з домішками — рожевого, жовтого, сірого й чорного кольорів. Твердість 3. Густина в залежності від домішок від 1900 до 2800 кг/м3; опір стисненню 100–250 МПа; опір зламу 10-30 МПа; водопоглинання 0,15-0,50%; пористість не більша за 1%. Найбільшою міцністю і найкращою поліровністю відрізняються дрібнокристалічні М. із зубчатим зв'язком зерен. Мармур відрізняються винятковою різноманітністю забарвлення і малюнка. Особливо ціняться білі однорідні відміни (статуарний, скульптурний мармур) завдяки здатності пропускати світло на певну глибину і створювати відтінки..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані мінерали
кристал алмазу в породі

Алма́з (від араб. ألماس‎, almās — нездоланний, англ. diamond; нім. Diamant) — безбарвний прозорий мінерал класу самородних неметалів, тверда кристалічна кубічна алотропна видозміна Карбону. Алмаз належить до дорогоцінних каменів і є найтвердішою з відомих речовин (твердість 10 за шкалою Мооса за означенням). Алмази можуть бути як природними, так і синтетичними. Промислові алмази завдяки своїй надзвичайній твердості використовуються для шліфування, свердління і різання, буріння твердих гірських порід, обробки твердих металів та їхніх сплавів тощо.

Найбільші родовища алмазу розташовані в Південній Африці та в Якутії. Щорічний світовий видобуток алмазу становить приблизно 300 кг. В останні роки алмаз почали одержувати штучно при дуже високих тисках і високій температурі.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані горючі корисні копалини
Експорт та імпорт нафти

На́фта[1](від грец. ναφθα; лат. petroleum, від грецької Πέτρα (камінь) латини: oleum (олія)), також земляна́ олі́я, теку́чка або кип'я́чка — горюча корисна копалина, складна суміш вуглеводнів різних класів з невеликою кількістю органічних кисневих, сірчистих і азотних сполук, що являє собою густу оліїсту рідину. Забарвлення в неї червоно-коричневе, буває жовто-зелене і чорне, іноді зустрічається безбарвна нафта.[2] Нафта має характерний запах, легша за воду, у воді нерозчинна..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані рудні корисні копалини

Марганцеві руди (рос. марганцевые руды, англ. manganese ores; нім. Manganerze n pl) — мінеральні утворення з вмістом манґану у таких кількостях, при яких його доцільно вилучати за сучасного рівня розвитку техніки. М.р. почали використовуватися в кінці XVIII ст. для виготовлення фарб і медичних препаратів. У природі відомо близько 160 мінералів, що вміщують манґан. Основні з них (вміст манґану до 72%) — псиломелан (45-60%), брауніт (69%), піролюзит (63,2%), манґаніт (62,5%), родохрозит (47,8%), гаусманіт (72%), манґанокальцит (7-25%), родоніт (32-41%), вернадит (44-52%), олігоніт (23-32%).

Розрізняють такі М.р.:

  • оксидні,
  • карбонатні,
  • оксидно-карбонатні.::::::::::::::::читати далі
редагувати
  Обрані нерудні корисні копалини
Кам'яна сіль

Кам'яна́ сіль — осадова гірська порода, складена більше, ніж на 90% галітом. Також галіт часто називають кам'яною сіллю.

Кам'яна сіль - безбарвна або сніжно-біла, частіше забарвлена домішками глин, тальку (сіра), оксидами і гідрооксидами заліза (жовта, оранжева, рожева, червона), бітумами (бура) осадова гірська порода з групи евапоритів.

Містить хлориди і сульфати натрію, калію, магнію і кальцію, броміди, йодиди, борати, гіпс, домішки карбонатно-глинистого матеріалу, доломіт, анкерит, магнезит, бітуми і т.д...

Поклади К.с. відомі у всіх геол. системах. Найважливіші зосереджені в кембрійських, девонських, пермських і третинних відкладах. К.с. складають потужні пластові поклади і ядра склепінчастих структур (соляних куполів і штоків), утворюють прошарки, лінзи, гнізда і вкраплення в інш. породах.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані родовища та басейни горючих корисних копалин

Балтійська нафтогазоносна область — охоплює Литву, Латвію, Калінінградську область РФ, північно-східну частину Польщі, а також акваторії Центральної і Південної Балтики (шельфи Латвії, Литви, Польщі і Швеції). Перше родовище нафти відкрите в 1968 р.

Площа понад 170 тис. км². З них акваторій близько 70 тис. км².::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані родовища та басейни рудних корисних копалин

Борборема (Borborema) — район скарнових родовищ руд вольфраму і рідкіснометальних пегматитів у Бразилії. Більшість родовищ відкрита і розробляється з 40-х років XX століття.

Район складений метаморфізованими відкладами Бразильського щита протерозойської доби серії Сеара (кварцити, окварцовані слюдяні сланці, граувакки, аркози, конгломерати, біотит-ґранатові сланці, лінзи вапняків, мармурів, амфіболіту і тактитів). Породи утворюють антиклінальну складку і прорвані інтрузіями гранітів, аплітів, діоритів, монцонітів, пегматитів, розбиті численними тектонічними порушеннями. Дві смуги родовищ руд вольфраму (загальним числом близько 300) пов'язані з дрібнозернистими скарноподібними породами — тактитами, складеними ґранатом, піроксеном, епідотом, кальцитом і кварцем, а також роговою обманкою, везувіаном, воластонітом, флюоритом і турмаліном. Рудні тіла лінзоподібної форми; довжина — дек. км, потужність до 2 м. Середній вміст WO3 в руді 0,8%. Загальні запаси руди бл. 10 млн т. Найбільші родовища — Кішаба, Мальяда-ду-Анжику, Мальяда-Лімпа, Брежу, Бодо (Боду), Кафука, Боніту..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані родовища та басейни нерудних корисних копалин
Карта Делаверського басейну

Делаверський басейн — основна сировинна база нафтопереробної та калійної промисловості США. Розташований в штаті Нью-Мексико і Техасі.

Калієносний басейн відкритий у 20-і роки 20 століття. Промислове освоєння — з 1931 року.

Розміри басейну 265х153 км. Експлуатується Карлсбадське родовище, в межах якого відкрито 35 пластів калійних солей верхньопермської доби. Промислові запаси K2O близько 100 млн т. Потужність калієносного горизонту 75 м.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані геологічні структури Землі

Західноєвропейська платформа - являє собою зруйновану герцинську складчасту споруду у фундаменті і мезозойський осадовий чохол. Платформа заходить вузьким «язиком» у межі Західної України і занурюється під товщу порід Передкарпатського прогину. Подібна за формуванням до Скіфської плити.

Західноєвропейська платформа являє собою монокліналь півн.-східного падіння, яка в західній частині має назву Передсудетської, а в сході – Краківсько-Сілезької. Герцинський фундамент представлений дислокованими.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Геологічні списки
редагувати
 Sub-arrows.svg Категорії


редагувати
 FA gold ukr.png Добра стаття
Тераса в долині річки Інгул (Україна, Кіровоградська область, урочище Монастирище)

Річкові́ тера́си (долинні тераси, надзаплавні тераси) — частини річкових долин, які є відносно рівними, мало нахиленими (за течією та в бік річищ) східцеподібними утвореннями, що виникають у результаті спільної акумулятивно-денудаційної діяльності постійних водотоків. У своїх нижніх частинах річкові тераси, як правило, мають відносно круті уступи, якими контактують із заплавами річок; у верхніх — маловиразними «тиловими швами» межують зі схилами річкових долин чи інших терас. Під час повеневих підйомів рівня води в річках тераси ніколи не затоплюються водами.

Утворення річкових терас, як правило, відбувається впродовж кількох основних етапів:

  • Накопичення на дні річкових долин товщ алювіальних відкладів. Найінтенсивніше такі процеси відбуваються у нижніх частинах річкових долин, де руйнівна й транспортувальна сила водотоку слабне, а річки досягають профілю рівноваги. Тут дрібні частинки гірських порід, утворених внаслідок руйнування дна русла і берегів у верхів'ях та середніх течіях річок, осідають на дні й активно накопичуються. Виникають обмілини, острови, прируслові вали (бари), перекати, гриви тощо. Течії стають повільними, а русла річок звивистими (меандруючими). Оминаючи маси намитих порід, водний потік розмиває сусідні береги і ще більше розширює свою долину. Виникають широкі заплави, численні рукави, озера-стариці, останці-обтікання тощо.

.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Вибрані списки в області геології


редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обрана ілюстрація
Радіальні ендогенні дайки навколо Західного іспанського піку англ. West Spanish Peak, Колорадо, США.
редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис геології. Еволюційні геологи
Georges-Louis Leclerc, Comte de Buffon.jpg

Жорж-Луї Леклерк де Бюффон (фр. Georges-Louis Leclerc de Buffon), також просто Бюффон, нар. 7 вересня 1707, Монбар, Бургундія — пом. 16 квітня 1788, Париж) — французький натураліст, біолог, математик, геолог, письменник і перекладач XVIII століття . Основна праця Бюффона — «Природнича історія» в 36 томах. Висловив ідею про єдність рослинного і тваринного світу. Автор так званої задачі Бюффона. Член Паризької академії наук.

Бюффон народився 7 вересня 1707 року в бургундському містечку Монбар як старший син Бенжамена-Франсуа Леклерка, що був головою Соляної палати (фр. président du grenier à sel) в Монбарі. Мати Бюффона — Анн-Крістін Марлен — була освіченою жінкою й походила з дуже заможної родини. Зразу після народження сина вона одержала великий спадок. У 1714 році помер її дядько, Жорж Луї Блазон, який був збирачем податків для герцога Савойського. Після смерті вдови Блазон мати Бюффона одержала ще один великий спадок. Тож у 1718 році її чоловік вклав гроші, придбавши неподалік від Монбара садибу Бюффон. Невдовзі він також купив посаду парламентського радника в Діжоні, куди родина й переїхала..::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис геології. Мінералоги
Олександр Євгенович Ферсман

Олександр Євгенович Ферсман (27 жовтня (8 листопада) 1883(18831108), Санкт-Петербург — 20 травня 1945, Сочі) — радянський геохімік і мінералог, один з основоположників геохімії. Дійсний член, віце-президент (1926–1929) Академії наук СРСР.

Олександр Євгенович Ферсман народився у Санкт-Петербурзі. Закінчив гімназію в 1901 р.

Поступив у Новоросійський університет, потім перевівся у Московський університет. Учень В. І. Вернадського — згодом першого Президента Академії наук України. Перші кроки у мінералогії О.Ферсман здійснив у Криму, біля Сімферополя, у лабораторії свого дядька А. Е. Кесслера. Тут ще раніше серед багатої кримської природи він виростав у дитинстві. У юнацтві здійснив багато походів по Криму..::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис геології. Літологи
Tkachuk.GIF

Ткачу́к Лук'я́н (* 15 (28) жовтня 1902(19021028), Немиринці — † 20 червня 1981, Київ) — український радянський вчений в галузі літологічного, петрологічного і петрогенетичного вивчення осадових, осадово-вулканогенних і магматичних гірських порід, доктор геологомінералогічних наук (з 1945 року), професор1945 року), академік АН УРСР17 березня 1972 року[3]).

Народився 15 (28 жовтня) 1902 року в селі Немиринцях (тепер Ружинського району Житомирської області) в селянській родині. З 1923 року навчався на факультеті професійної освіти геолого-географічного циклу Вінницького інституту народної освіти, а потім перейшов до Київського інституту народної освіти, який закінчив у 1926 році. У 19261929 роках навчався в аспірантурі при Інституті геологічних наук..::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис геології. Петрологи
Розенбуш Карл Генрих Фердинанд

Карл Генрих Фердинанд Розенбуш (нім. Karl Heinrich Ferdinand Rosenbusch, 24 червня 1836, Ейнбек, поблизу Ганновера — 20 січня 1914, Гейдельберг) — німецький петрограф і геолог.

Навчався у Геттингемському та Гейдельберзькому університетах. У 1869 р. отримав ступінь доктора філософії у Фрайберзькій гірничій академії. У 1873—1878 рр. — професор мінералогії і геології Страсбурзького, а в 1878—1908 рр — Гейдельберзького університетів. Почений член російського імператорського мінералогічного товариства (1910). Засновник і директор Геологічного комітету в Бадені (з 1888).::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис геології. Седиментологи

Сеньковський Юрій Миколайович (* 20 квітня 1931, Львів) — український геолог, учений у галузі генетичної літології, теоретичної мінералогії, геологічної та геохімічної палеоокеанографії.

Завідувач відділу седиментології провінцій горючих копалин Інституту геології і геохімії горючих копалин НАН України1980), доктор геолого-мінералогічних наук (1975), професор, член-кореспондент НАН України (1997), лауреат премії імені В. І. Вернадського НАН України (1994)[4], член Наукового товариства імені Шевченка, член Регіонального об'єднання дослідників Гуцульщини.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис геології. Геологи корисних копалин

Пастерна́к Севери́н Іва́нович — український геолог і палеонтолог. Брат відомого археолога Ярослава Пастернака. Народився 29 вересня 1899 рокув с. Вацовичах (Залужани) Дрогобицького повіту на Львівщині в сім'ї греко-католицького священника Івана Пастернака.Навчався в українській гімназії у Львові. Після її закінчення воював і був поранений на австрійсько-італійському фронті. У 1919 р. добровольцем вступив до лав Української Галицької Армії (УГА), з якою пройшов увесь її тернистий шлях. Перебуваючи в УГА,працював у “Пресовій квартирі”, де брав участь у випуску бойової газети “Козацький голос”. Після поразки УГА і падіння ЗУНРу у чині підхорунжого перейшов на територію Чехословаччини і був інтернований. Тут брав участь у виданні журналу колишніх вояків УГА “Український скиталець”. У 1927 р. закінчив Вищу гірничу школу у Пшибрамі, отримав диплом гірничого інженера і повернувся до Львова. Працював викладачем у ремісничому училищі, одночасно вивчав геологію і корисні копалини Галичини та розбирав геологічні матеріали.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис наук про Землю. Геохронологи та стратиграфи
Aleksander Michalski (1855-1904).JPG

Олекса́ндр Октавіа́нович Миха́льський (пол. Aleksander Michalski; рос. Александр Октавианович Михальский; нар. 1854, Кам'янець-Подільський, нині Хмельницької області, Україна  — пом. 3 грудня 1904, Краків, Польща) — польський і російський геолог, гірничий інженер, стратиграф, палеонтолог.

Олександр Октавіанович Михальський народився 1854 року в Кам'янці-Подільському [5]. 1872 року із золотою медаллю закінчив Кам'янець-Подільську чоловічу гімназію [6]. Після цього навчався в Гірничому інституті в Санкт-Петербурзі, який закінчив 1878 року..::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис геології. Інженери-геологи
Олег Проскуряков у 2014

Олег Альбертович Проскуряков (*13 лютого 1968(19680213), Топар, Казахстан) — український політик. Міністр екології та природних ресурсів України в уряді Миколи Азарова (2012-2014).

Народився 13 лютого 1968 року в селищі Топар у Карагандинській області, Казахстан.

1992 закінчив Київський університет Шевченка за спеціальністю інженер-геолог. Працював інженером відділу сучасного морського седиментогенезу, поступив до аспірантури Інституту геологічних наук НАН України, де студіював до 1996.

У 2006 — генеральний директор, ДП НАК «Надра України» «Кримгеологія» у місті Сімферополь.

2006–2008 — голова Державної геологічної служби Міністерства охорони навколишнього природного середовища України..::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис геології. Математикогеологи

Вільям Крумбейн (англ. William Christian Krumbein) (19021979) — відомий американський геолог. На його честь названа медаль Міжнародної асоціації математичної геології (англ. Association for Mathematical Geology) — IAMG. Ця медаль була заснована на 25-му Міжнародному геологічному конгресі в Сіднеї, в 1976 році. Вільям Крумбейн був одним із засновників IAMG.

Крумбейн народився в Бівер-Фолс, Пенсильванія, США, в січні 1902 року і помер 18 серпня 1979 року.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис геології. Астрогеологи
Gene shoemaker with rocket belt.jpg

Юджин Шумейкер (англ. Eugene Merle Shoemaker; 28 квітня 1928, Лос-Анджелес, Каліфорнія, США18 липня 1997, Аліс-Спрінгс, Австралія) — американський вчений-геолог, планетолог. Засновник наукового напрямку — астрогеології. Один з першовідкривачів комети Шумейкерів-Леві 9, яка врізалася в Юпітер.

У 19 років отримав диплом бакалавра Каліфорнійського технологічного інституту. Спочатку працював у геологічній службі США, розвідував поклади урану в Колорадо та Юті. 1951 року одружився з Керолін Спеллман. Після відвідин Аризонського метеоритного кратера (1952 року) зацікавився походженням кратерів на Місяці.

Виконав порівняльне дослідження невеликого кратера, що утворився внаслідок ядерного вибуху в Юті, з Аризонським кратером. 1954 року отримав диплом фахівця. Докторський ступінь отримав 1960 року за дослідження Аризонського кратера..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані геологічні пам'ятки
Аскинская ледяная пещера.png

Аски́нська печера (башк. Аҫҡын мәмерйәһе) або Аскінська льодяна — печера в Гафурійському районі Башкортостану, пам'ятка природи державного значення (1965).

Печера знаходиться на східному схилі хребта Улутау, за 8 км на північний схід від села Коварди.

Карстова печера, утворена у вапнякових відкладах девону та карбону.

Вхід до печери знаходиться на висоті 70 м над рівнем річки Малий Аскин. Вхід має стрімкий спуск довжиною 20 м, вкритий льодом, в кінці переходить у рівну льодяну підлогу. У залі довжиною 104 м, максимальною шириною 61 м, висотою 26 м розташовано 26 сталагмітів висотою до 1 м, 17 сталагмітів висотою до 11 м та діаметром 2,2 м. Температура у печері становить −4 °C. .::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Геологічна періодика

}}

редагувати
  Геологічна література
The basis for the widely used folk classification for clastic and carbonate rocks
  • Gribble, C.D.; Hall, A.J. (1993). Optical Mineralogy: Principles And Practice. London: CRC Press. ISBN 9780203498705. 
  • Tisljar, S.K. Haldar, Josip (2013). Introduction to mineralogy and petrology. Burlington: Elsevier Science. ISBN 9780124167100. 
  • Moses, Alfred J. (1918–1920). «Mineralogy». У Ramsdell, Lewis S.. Encyclopedia Americana: International Edition. 19. New York: Americana Corporation. pp. 164–168. 
  • Perkins, Dexter (2014). Mineralogy. Pearson Higher Ed. ISBN 9780321986573. 
  • Géologie, Dunod, coll. « Sciences Sup », Paris, 2006 ISBN 978-2-10-049459-0 Шаблон:Présentation en ligne
  • , Dictionnaire de géologie, Dunod, Paris, 2010 ISBN 978-2-10-054778-4
  • L. Moret, Précis de géologie, 4×10{{{1}}} éd., Masson et Cie., Paris, 1962
  • Aubouin, Brousse et Lehman, Précis de géologie, Dunod, Paris, 1975.
  • J.Y Daniel et al., Sciences de la Terre et de l’univers, Vuibert, Paris, 1999.
  • Pierre Martin, Géologie appliquée au BTP, Eyrolles, Paris, 2010.

}

редагувати
 Book icon (closed) - Red and gold.svg Геологічні сайти
редагувати
  Обрані науково-дослідні геологічні експедиції


редагувати
 Crystal Clear app kservices.png Корисні шаблони
редагувати
 Emblem-pen-new.svg Нові статті
  • Halszkaraptor — почато 28 грудня 2017 користувачем Zvr


Усього знайдено статей: 25153 (2 січня 2018)




редагувати
 Info blue.svg Вікіпроекти
редагувати
 Commons-emblem-notice.svg Братні портали


Головна сторінкаПоточні подіїПортал спільнотиСписок порталів


Архітектура... • Анархізм • Антропологія • Біографії • Науки про життя... • Війна... • Вільне програмне забезпечення • Гастрономія • Економіка • Енергетика • Етнологія • Ігри • Інформаційні технології • Історія... • Книги • Комунізм • Культура • ЛГБТ • Математика • Медицина • Мистецтво... • Міфологія • Наука • Науки про Землю... • Освіта • Пиво • Пластунство • Політологія • Право • Природничі науки... • Програмування • Психологія • Релігія... • СНІД • Соціологія • Спорт... • Техніка... • Туризм • Фемінізм • Філософія

Україна... • Регіони... • Діаспора • Українська повстанська армія • АТО • Географія • Наука • Мистецтво • Література • Сучасна література • Мова • Музика • Рок • Кінематограф • Спорт • Чемпіонат Європи з футболу 2012 • Караїми

Географія... • Австралія • Океанія • Азія • Антарктика • Африка • Європа • Південна Америка • Північна Америка • Країни світу...
Довідка · Пісочниця · Кнайпа · Портали · Проекти · Запити · Портал спільноти

Оновити кеш

  1. Староукраїнська назва нафти — кип'ячка та ропа трапляються в документах XVI ст.; Ропа, Роп'янка, Ропиця — назви багатьох карпатських сіл, в яких відомі виходи нафти на земну поверхню.
  2. М. М. Скаткін // Природознавство: підручник для 4 класу. — К.: «Радянська школа», 1967. с.256 (сторінки:68-69)
  3. Сайт Національної академії наук України
  4. Сайт Національної академії наук України
  5. Kosmos. — R. 30. — Lwów, 1905. — S. 201.
  6. Випускники Кам'янець-Подільської гімназії 1836 — 1882(рос.)
  7. а б в Mather та Mason, 1967
  8. Dean, Dennis R. (1992). James Hutton and the history of geology. Ithaca: Cornell University Press. с. 30–83. ISBN 9780801426667. 
  9. Online facsimile